Пів неба на порожній шлунок -
І знов занудить від нудьги.
Середньовічний облаштунок
Годиться лиш на вітряки.
Усе інакше. Мрії з болю
І радість з горя, небо з дна.
Усім байдуже. Нам з тобою
Частково теж уже. Однак.
Ще зо два цвяха не забито
В мазуту ночі й білість рук.
Життя ляльок під оксамитом
Розмірене, мов сонця стук
До шиби вранці крізь тенета
Задух, задум і засипань.
Усе пробачити – потреба
Дерев напровесні бажань.
І знову йти ловити колір
В коробки душ, немов жуки.
Пів неба на порожній шлунок
З’їдають вранці дітлахи.
Прочитано 9151 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 2,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
ну не дуристика? Комментарий автора: Ні, Льова, не дурістіка!
Сороколіт
2008-11-30 11:53:40
Ні, Льова, не дуристика...
хоча й не по профілю сайту...
Просто Андрію потрібно виразити себе, а (можливо) й ніде...
(це була інформація для Льови)
Андрію, наші почуття і світосприйняття не в змозі до кінця ніхто зрозуміти, бо кожен дивиться на світ по-своєму, навіть якщо це діти одних батьків з одним вихованням.
Але зрілість полягає в тому, щоб поважати інших і сприймати їх разом з їхнім світоглядом (не означає погоджуватись). І цього не потрібно вимагати від інших. ЦЕ потрібно ДАВАТИ іншим. Прогсто зрозумій тих, хто, згідно з тематикою сайту очікує знайти щось собі рідне.
Не прошу підлаштовуватись під нас, але будь ласкавий поважай хід і наших думок, і наш світоглід, бо ж, як відомо, "в чужий монастир"..
З повагою, ще один учень Христа.
Сменяет суматошный день... - Cветлана Касянчик Это стихотворение написано много лет назад. Только, только начиналась перестройка. Горбачёвское время. Пост-чернобольское время. Время первых национальных конфликтов. Время рассыпающихся идеалов, надежд. Время - первых евангелизаций. Мои близкие друзья из церви города Нововолынска организовали миссионерскую группу, назвавши себя "Владельцы Счастья". Позже, эта группа стала частью миссии "Голос Надежды", с центром в Луцке, на Волыне. Вот тогда, я и написала это стихотворение для одной из первых миссионерок нашего времени, Любы Ткачук (Мельник). Она использовала его в своей работе в Карелии, в Перми. Но, уже много лет это стихотворение просто лежит себе в моей старой записной книжке. Последнее время мне почему-то оно пришло на память. Захотелось поделиться им с моими читателями. Может быть кто-то вспомнит свою молодость. И снова приуставшая душа загорится огнём миссионерства и служения ближним.
