Людмила Солма,
Москва, Россия
член МГО Союза писателей России, Творческого клуба «Московский Парнас», РОФ содействия развитию современной поэзии «Светоч»
«...ПОЭЗИЯ, как мы все понимаем – НЕ ТОЛЬКО <глаза, да слух> РАДУЕТ,
НО И НАПРЯГАЕТ - МЫСЛЬЮ, а иначе какой от неё прок?
разве только - витиеватость <кустистого> стихоплетства.» (Revaty Alrisha, из письма "Амстердам августа 02-го...")
Прочитано 10028 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Красиво. Но мне показалось, что мысли и фразы как-то "завуалированы". Благословений Вам! Комментарий автора: Нам часто приходится "многозначительно молчать"... -это и есть наши мысли и думы, надежды и чаяния - эмоции и чувства.
И существует взаимопонимание внемлющих умов и сердец - это "духовное родство" взаимопонимания взаимоотношений. Это все доступно к пониманию лишь "родственным душам" и это ни для кого не секрет. Это как в музыке - есть стройность гармонии звуков и есть диссонанс... Так и среди нас - многие люди мечтают о гармонии взаимоотношений и взаимопонимания...
Это стихотворение очень хорошо перекликается и с другим моим: "Помолчи со мною рядом".
Благославений Вам и Вашей семье!
Ирина Ш
2007-10-01 13:22:20
Знаете прочла название вашего стиха (стих я тоже прочла, спасибо за него) и удивилась, ведь пару недель назад сама писала о многозначном многоточии. Если интересно, прочтите "Что-то первое, что-то вечное" в разделе Поэзия Комментарий автора: Спасибо, Ирина!
Обязательно прочту
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
